Кожне суспільство народжує конкретних людей, котрі залишають глибокий слід у нашому житті. Особистості володіють унікальним даром справляти оточуючим радість. Таким для львів'ян став Володимир Антонович Ханенко, який понад сімдесят років свого активного життя ювіляр віддав улюбленому виду спорту. Розпочавши у юнацькому віці флірт із шкіряною кулею білобрисий хлопчина з київського Подолу у свої солідні за віком роки продовжує з приємністю стежити за усіма перипетіями копаного м'яча.
Прабатьки пана Володимира походили зі славного козацького роду Ханенків. Батько - знаменитий кондитер. Мама - Софія - родом із Ходорова, що на Львівщині, народила сина у час нестабільної політичної ситуації в країні. Найбільшою розвагою Володі був м'яч, а найсмачнішою їжею крайчики запашного хліба, - хліб такий смачний, що словами не передати, - згадує пан Ханенко.
Малий і енергійний Володя встигав бути усюди. Якщо якась «подія», він тут як тут. Тусувався і серед блатних, але найчастіше возився з м'ячем. В Києві саме відбувалося становлення футбольної команди «Динамо» - дітища нашого поважного гостя. Однак із незалежних від молодого спортовця причин йому не судилося зіграти за головну команду України бодай один матч.
Малий Ханенко приділяв велику увагу спорту. Був завзятим штангістом і альпіністом. Підкорив Ельбрус. У футбол грав за заводську команду «Арсенал», і раптом довелось зі всім прощатися. Розпочалася війна.
Нашого героя скеровано до Казахстану, де він познайомився із Михайлом Печеним (у сорокові тренував львівські «Динамо» і «Спартак», - авт.). Служба у внутрішніх військах до «солодких» не належала, тож про великий футбол довелось забути.
1943-го року Володимир Антонович в Тегерані став одним із учасників пам'ятної політичної зустрічі Рузвельта, Сталіна і Черчелля. За словами ветерана художній фільм не має нічого спільного з реальністю. Те, що показано в кіно, - прекрасно, але далеко не правдиво. Минає 67-й рік і я досі ці події пам'ятаю до найменших деталей...
Щойно у Львові Ханенко отримав шанс заявити про себе і він не загубився. «Спартак» дебютував у зональних змаганнях першості УРСР. За команду виступали справжні професіонали, які щиро любили футбол. Спартаківці посіли 6-е місце, а через рік піднялися на четверте. Найуспішнішим роком в історії цієї команди став 1949 рік і «Спартак» змагався у фінальному турнірі за путівку до вищої ліги. Львівська команда «посіла» п'яте місце і її розформували...
Здобути визнання серед таких зірок, якими у Львові були Зуб, Овсік, Зубач чи Мікльош киянину далося непросто. Та заповзятий новачок власною грою переконав опонентів у своїй надійності. Про це яскраво засвідчує один ігровий епізод з матчу проти ужгородських одноклубників. Падав перший сніг. Львів'яни попереду - 1:0. Та гості не погоджуються з поразкою. Тиберій Товт завдав гарматного удару. М'яч летів у верхній кут воріт. Ханенко під поперечиною зупинив шкіряну кулю головою виручив воротаря. Іван Іванович, як величали партнери Зуба, обійняв і розцілував колегу. Вболівальники також не залишилися в боргу і обох гравців нагородили оплесками. Так віддячувалось за майстерність.
Ханенко виступав на лівому фланзі під четвертим номером. Вболівальники прозвали його Пан чвірка. До речі, Ханенка продовжують впізнавати сивоволосі прихильники і запитують про здоров'я і справи. Один незнайомець сказав: «Я вас пам'ятаю з футбольних полів і мушу сказати вам, пане Ханенко, що ви майже не змінилися». На що ювіляр весело відповів: «Це заслуга загартованого організму».
З 1952 р. Володимир Антонович працював у Львівському політехнічному інституті на кафедрі фізичного виховання. Успішно склав іспити до Київського інституту фізичної культури і закінчив курси при Вищій школі тренерів (ВШТ). Тренував команди Політехніки, з якими неодноразово ставав переможцем всіляких змагань. За роки своєї професійної діяльності Ханенко підготував у вузі 29 команд. А 1972 р. львів'яни-студенти з посеред 812-ти вузівських колективів СРСР на фінальних змаганнях в Саратові посіли перше місце.
Його вихованці Юрій Шаповалов, брати Гордієвичі - Анатолій і Ярослав, Юрій Комарницький, Зиновій Коноплянко, Ярослав Кулик стали кандидатами наук. Анатолій Савченко і Володимир Новиков - докторами наук.
Тренерська діяльність Ханенка була пов'язана також з львівським армійським клубом СКА. 1958 року очолив дитячу школу при команді майстрів, а 1961 р. військові керівники висловили недовіру тренерові Никанорову і призначили старшим ...Ханенка. Армійці привезли до Львова перемогу (1:0), а новим тренером став Шапошников.
А ще у ті роки Володимир Антонович був активним журналістом, який на сторінках львівської та республіканської преси описував спортивне, і найчастіше футбольне життя у місті Лева. Це завдяки репортажам Ханенка львівські вболівальники дізнавалися про результати футбольних матчів армійської команди.
У 1960 р. Володимир Ханенку надано звання судді всесоюзної категорії. Москва «любила» нашого львів'янина і чотири рази призначала головним арбітром на Спартакіадах народів СРСР. У кар'єрі цього арбітра 263 поєдинки різних рангів, навіть міжнародні. Ханенко завжди залишався справедливим по відношенню до футболістів обох команд і цим здобував їх повагу.
Ханенко був постійним учасником тренувальних зборів для арбітрів і керував всеукраїнськими зборами арбітрів.
На думку Володимира Антоновича, історичною помилкою став розпад республік СРСР на окремі держави. Великі підприємства не витримали конкуренції з безгосподарністю, де спритні ділки прибрали все до своїх рук. Навіть стадіони. Це дуже прикро.
Нинішній футбол став швидким, але і грубим, як і самі футболісти. Судді перейняли англійський стиль гри, але не навчилися розділяти жорсткість і жорстокість. Гравці постійно апелюють до судді. У футболі бракує красоти - переважає підступність. Усі думають більше заробити, а не дарують глядачам видовище.
Ханенко, - за словами його одноклубника Юрія Зубача, - один із найсильніших захисників післявоєнного Львова. Відзначався стрибучістю, сміливістю і рішучістю на полі. Його манера гри зводилася до правильного вибору позиції, бо Володя розумів суть того, що відбувається на грищі. Його щира самовіддача і надійна гра головою робили з нього неперевершеного майстра. Цей захисник не піддавався на фінти суперника. Володів сильним ударом і часто підключався в атаки. Власним прикладом заохочував партнерів до кращої гри. І ніколи не скаржився, що йому важко. Більше того у потрібний час умів постояти за партнера.
А ще Володимир Антонович Ханенко спробував своїх здібностей у ролі кіноактора, щоправда епізодичній. Грав у футбол у фільмі «Спортивна честь», який вийшов на телеекрани Радянського Союзу далекого 1951 року. Рівно 60 років тому. Як летить час...
Свій вільний час Володимир Ханенко приділяв сім'ї та хобі - колекціонуванню футбольних сувенірів. А захопився колекціонуванням в Англії далекого 1966 р. під час чемпіонату світу. Побував пан Ханенко ще й на ЧС-74 в Німеччині та на ЧС-90 в Італії. На власні очі бачив рекорди спортовців на двох Олімпійських іграх - 1972 і 1980 рр. Та усе відійшло у спогади.
- Мені часто нагадують, про мої роки, але мені не віриться. Я почуваюся надалі молодим парубком. Ось що значить здоровий дух в сильному тілі, - зізнається з молодечою посмішкою на обличчі заслужений ветеран львівського футболу.
ХАНЕНКО Володимир. Народився 20 березня 1920 року в Києві. Захисник. Виступав за команди «Арсенал» (Київ) 1938/40 рр., Середньоазіатського округу 1941/43 рр., «Динамо» (Алма-Ата 1944 р., «Динамо» (Москва) 1944 р., «Динамо» (Київ) 1945 р., «Спартак» (Львів) 1946/49 рр. З 1952 р. на тренерській роботі у львівському «Політехніку» на кафедрі фізичної культури і спорту. Тренував команди «Наука» і «Буревісник». З 1957 р. тренер групи підготовки команди майстрів СКА (Львів). 1960 р. отримав звання «Суддя всесоюзної категорії». Наприкінці 50-х - початку 6о-х був спортивним журналістом.
Олександр ПАУК, galsports.com
