Минулий рік для студентки Львівського державного університету фізичної культури, яка представляє Львівське ФСТ "Спартак", борчині Ірини Рибак (тренер Олександр Раковський) видався вдалим. Ірина стрімко прогресувала у своїх результатах. Ось і на початку цього року, вона з'їздила у Красноярськ, де вперше у своїй кар'єрі взяла участь у престижному міжнародному турнірі з вільної боротьби «Іван Яригін». Щоправда, прикра травма у першій же сутичці не дозволила продемонструвати Ірині все на що вона здатна. Кореспондент «СПОРТИВКИ» розпитав Ірину про те, як йде відновлення після травми, перипетії Красноярського турніру, навчання в ЛДУФК, також подальші плани на майбутнє.
На килим не виходжу і не тренуюсь...
-У наступних змаганнях, а це Міжнародний «Київський турнір», не братиму участі, бо травмувалася на попередніх змаганнях і лікарі не дозволяють виходити на килим. А травму я отримала в Красноярську на міжнародному турнірі «Івана Яригіна».Травму отримала під час сутички з японкою. Вчора, до речі, їздила о лікарів, який оглянувши мене повідомив не надто втішні результати. У мене розтягнена бокова зв'язка коліна та зламаний зовнішній меніск. Тому лікар сказав мені, що найкраще у такому випадку буде не рухати коліном. Зараз мені ходжу на відновлювальні процедури, мені дають необхідні препарати знеболюючі. Все це робиться для того, щоб швидше загоїти рану, аби шви якомога скоріше загоїлися. Адже зараз на килим не виходжу і не тренуюсь... Хіба що підтримую лише фізичну форму.
-Що кажуть лікарі, скільки перебуватимеш з огляду на травму поза змаганнями, поза килимом?
-Якщо все буде гаразд і рани будуть загоюватися, то від півтора до двох місяців. Усе залежатиме від того, як відбуватиметься процес лікування.
-А як тобі змагалося у Красноярську? Чому, загалом, українська збірна виступила так невдало?
-Ті, хто боровся у перший день, а це не олімпійські вагові категорії, їм було важче. Це пов'язано з тим, що ці спортсмени ще до кінця не були акліматизовані, а шість годин різниці з київським часом, а також перельоти наклали відбиток втоми. Спочатку ми не могли призвичаїтися до різниці у часі, не могли спокійно лягти спати, а через це не висипалися як слід. Ті ж, хто боровся у другий змагальний день, а це спортсмени в олімпійських вагових категоріях, почували себе вже не так втомлено, але все рівно важко тут було звикнути до їхнього режиму часу. За їхнім часом боротися доводилося о 10-ій ранку, а беручи до увагу шестигодинну різницю - виходило, що боролись ми о 4-ій ранку! Також важким був переліт: півтора години з Києва до Москви, а потім ще чотири з половиною години з Москви до Красноярська. Це дуже виснажувало. На жаль, провести більше, ніж одна сутичка у Красноярську мені не вдалося, бо травмувалася вже у першій сутичці в 1/ 8 фіналу. Перше коло, я відпочивала, адже за жеребом потрапила в середню підгрупу. Це означало, що спочатку відпочиваю, а потім борюся. А травму отримала в першій сутичці, у першому ж періоді і припинила участь у турнірі.
У Баку і Красноярську солідні призові
-На турнірі «Голден гран-прі ФІЛА» «Іван-Яригін» ти виступала уперше?
-Так, на турнірі «Іван-Яригін» виступала вперше. Давно мріяла взяти участь у таких престижних та потужних змаганнях. Щоправда, до цього я вже брала участь на змаганнях гра-прі. Це було минулого року, коли боролася у столиці Азербайджану Баку. Щоправда, порівняно з Україною там не така велика різниця у часі, як, скажімо, у Красноярську. Лише дві години. Тому переліт, а також акліматизація далася на тих змаганнях набагато легше. А порівнюючи ці два турніри, відзначу те, що турнір «Івана Яригіна» був на більш високому рівні проведений, було більше іменитіших спортсменів, ніж торік у Баку. Змагатися у Красноярську мені було важче, ніж у Баку. Відчувався тиск з боку публіки в залі, а це впливало на настрій. Налаштуватися на сутичку було дуже важко.
-На турнірі в Красноярську був присутній твій особистий тренер?
-Ні, особистий тренер Олександр Геннадійович Раковський, який працює старшим тренером у Львівському державному університеті фізичної культури не летів з нами в Красноярськ. Тому з тренерів був головний тренер збірної України Володимир Євгенович Євонов.
-Мабуть, все-таки легше боротися, за присутності особистого тренера на змаганнях?
-Звичайно, що легше. Особистий тренер спортсмена знає, що і як ти робиш, де і як дії які робити спортсмену, має хороший індивідуальний підхід до свого підопічного. А тренер, який тебе не знає, а бачив лишень кілька разів на навчально-тренувальних зборах, - це не те. Тому без особистого тренера ніяк.
-У Баку були солідні преміальні. А як із призовими на турнірі «Івана Яригіна»?
-Призові у Красноярську були майже такими ж, які і в Баку. Суми майже не відрізняли. Якщо у Баку за перше місце давали 10 тисяч доларів, то у Красноярську - 5. Решта ж було все так само, що за друге та треті місця. Сподобався Кубок, який вручали переможцям у вагових категоріях «Івана Яригіна». Це була «Ніка», Богиня перемоги, квіти...
Викладачі йдуть на зустріч
-Твоя вагова категорія до 48 кг. Часто спортсменки змінюють вагу, мотивуючи це з її «зганянням». Тобі комфортно виступати у цій ваговій категорії?
-Не планую змінювати вагової категорії. Добре, що у мене моя вага стабільна і не потреби у зміні вагової категорії ніколи не виникало. Та й переходити в іншу вагову категорію не басу сенсу з огляду на те, що наступна вагова категорія - це 51 кг. і вона не є олімпійською. По-друге, для переходу в вагову категорію до 51 кг у мене за маленька вага. Тому при зміні вагової категорії не буду себе почувати так впевнено, як зараз у вазі 48 кг.
-Ти є студенткою ЛДУФК. Як поєднуєш навчання з щільним змагально- тренувальним графіком. Чи завжди викладацький корпус твого вишу йде до тобі на зустріч?
-Навчаюся за індивідуальним графіком, який створено для студентів, які беруть участь у змагання та мають багато тренувань. Коли не має навчально-т тренувальних зборів, то обов'язково намагаюся ходити на пари. Однак, коли приходить сесія, то деякі викладачі йдуть мені на зустріч, допомагають, дають виконувати домашні завдання. Загалом у мене на кафедрі все гаразд і нам допомагають.
-Ірино, ти представляєш Львівське ФСТ «Спартак». Відчуваєш підтримку з його боку?
-Звісно, що відчуваю підтримку з боку нашого товариства. Воно - хороше, коли треба їхати на змагання виділяють кошти. Та й хороше ставлення та відношення зі сторони тренерів і керівництва теж відчувається.
Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ'ЯК
