Декілька днів тому у столиці Росії Москві завершився Міжнародний турнір з боротьби «Кубок європейських націй». Участь у цих престижних змаганнях взяло троє представників вільної боротьби Львівщини. У жіночій команді – Ірина Гусяк (вагова категорія до 55 кг) та Юлія Благиня (51 кг), у чоловічій – Андрій Стадник (вагова категорія до 66 кг). Загалом спортсмени змагалися у семи вагових категоріях. У підсумку жіноча збірна України у складі Наталки Пульковської (48 кг), Юлії Благині (51 кг), Ірини Гусяк (55 кг), Ірини Харів (59 кг), Ганни Василенко (63 кг), Аліни Стадник (63 кг) та Катерини Бурмістрової (72 кг) перемігши у першому колі з загальним рахунком – 6:1 збірну Румунії, у другому Польщу – 4:3 та у Фіналі Азербайджан – 5:2 стала «золотою». А от чоловіча збірна команда України перше загальнокомандне жіноче місце підтримала своїм «бронзовим» виступом. До цієї «бронзової» звитяги долучився й титулований львівський борець Андрій Стадник. Про участь на «Кубку європейських націй», а також про скандальну ситуацію пов’язану з тим, що головний тренер збірної України Руслан Савлохов напередодні Олімпіади в Лондоні не взяв титулованого Андрія Стадника на Олімпійські ігри віддавши перевагу у вазі до 66 кг молодому Андрію Квятковському та подальший ймовірний розвиток подій у конфлікті розповів, срібний призер Олімпіади в Пекіні, Андрій Стадник.
Свої сутички закінчив достроково -У Москві виступили добре, – бере слово Андрій Стадник. Той склад нашої команди, який виступав на «Кубку європейських націй» показав все, на що здатен. Звісно, що деякі спортсмени, які б могли свої сутички виграти, на жаль, поступилися. Це передовсім стосується сутичок із російськими борцями. Загалом турнір був проведений на високому рівні і суддівства і організації. Свої дві сутички провів добре, адже здобув дострокові перемоги, швидше, ніж чотири хвилини відведені на них. Для мене цей результат став закономірним, бо розраховував, що так вдало відборюся. Хоча мій суперник із Росії був достатньо потужний та титулований. Алан Гагоєв, якого я переміг є діючим чемпіоном Європи, призером чемпіонату світу та учасником Олімпійських ігор, а також першим номером російської збірної у ваговій категорії до 66 кг. Попри це у росіянина виграв доволі таки впевнено, кидком на п’ять балів. У боротьбі з ним у сутичці велику увагу приділив тактичній боротьбі. Більше надавлював на функціональні якості свого опонента, що у підсумку дало свої плоди. Переміг на класі. А от у сутичці з болгарським спортсменом було набагато легше. Його я переміг з рахунком 6:0; 6:0. У цьому поєдинку також, до речі, був п’ятибальний кидок.
-Чому не вийшов на третю сутичку проти грузинського борця? -Коли «кидав» болгарина на п’ять балів травмував собі шию. Тому наступного дня вона у мене напухла, не зміг ншиєю навіть ворушити. Попри це, наша команда була на декілька порядків кращою від грузинської, тому у будь-якому випадку ми перемагали грузинських спортсменів не дивлячись на те, що не зміг боротися через травму шиї. Саме тому й не ризикнув виступати травмованим.
-На скільки отримана у Москві травма є важкою? І як проходить відновлення? -Травма не є дуже серйозною. Та все ж треба тиждень часу, щоб полікувати ушкоджену шию. Звісно, що потрібно зробити рентген, аби відкинути усілякі домисли та догадки.
Савлохов не побачив у мені спортсмена -Перед Олімпійськими іграми у тебе виник конфлікт із головним тренером збірної України з вільної боротьби Русланом Савлоховим, через який ти не потрапив на Олімпіаду в Лондон. На якій стадії ця конфліктна ситуація зараз, після закінчення Олімпійських ігор? -Зі Савлоховим не спілкуюся принципово. Як тренер Савлохов не побачив у мені спортсмена, він мене зрадив. Це не є якась особиста боротьба та неприязнь між Квятковським та Стадником. У більшості – це все стосується мене та Савлохова. Адже Савлохов пішов на принцип і захотів, щоб на Олімпійські ігри в Лондон поїхав Квятковський. От і все. У тій ситуації перед Олімпіадою в Лондоні для Савлохова я став перепоною. На Олімпіаду в моїй ваговій категорії їздив спортсмен, який на дорослому рівні поки що себе ніяк не проявив. Результат – Квятковський на передолімпійському турнірі вибув на ранній стадії, а на Олімпіаді після першої ж сутички. Розумієте, оцінювати свою боротьбу чи дії Андрія я не повинен. Це повинні робити фахівці, кваліфіковані тренери зі сторони, які це все бачать. Мають вирішувати все очні зустрічі, а коли присутня упередженість, то жодного виходу з цієї ситуації бути не може.
-Чи є зараз напруга між тобою і головним тренером збірної України Русланом Савлоховим? -Ця напруга між мною і Савлоховим буде завжди. Адже людина скалічила кінець моєї спортивної кар’єри. Мої чотири роки, які я готувався до одних змагань. Мені, здається, якщо б знав, що наперед буде такий підсумок із цією підготовкою, то, можливо, і не прагнув до поїздки на Олімпіаду. Тому не знаю, як у Савлохова до мене, але у мене до нього ця напруга буде відчуватися завжди. Адже людина, яка мене 10 років возила на змагання, в одним прекрасний момент почала говорити мені такі речі, щоб я спеціально нервувався, тобто виводила мене з рівноваги. Так не робиться! А те, що я неодноразово перемагав Квятковського (на Київському турнірі, -- примітка автора) і зараз у Москві переміг дуже сильного опонента з Росії Алана Гагоєва вкотре доводить те, що свою силу показую на борцівському килимі.
Вільна боротьба – моя стихія -У конфлікті з Русланом Савлоховим тебе підтримала низка борців збірної України, зокрема її капітан Василь Федоришин. На теперішній момент актуальне питання виборів, перевиборів нового головного тренера збірної України з вільної боротьби в середовищі борців ще не визріло? -Як кажуть: «Риба гниє з голови». Не знаю, чи будуть вибори, чи перевибори, чи продовжать йому контракт, чи ні. Має бути засідання, на якому працівники Держкомспорту мають збиратися та розглядати подані заявки та програми на цю кандидатуру. Саме так затверджуються люди на такі посади, як головний тренер збірної України… Однак, з огляду на те, що на сьогоднішній день відбувається, схиляє до думки, що Савлохов буде головним тренером. І казатимуть, що у збірній все добре, що невдовзі будемо перемагати на міжнародних турнірах… Це все я кажу з іронією. Насправді ж у чоловічій вільній боротьбі є величезні проблеми. Не має хорошої бази, не має фінансування та потужних спортсменів, які б між собою могли конкурувати в категоріях у рівній боротьбі. Також до цього всього доплюсуйте ті скандальні перипетії, про які неодноразово говорилося і отримаєте невтішну картину. Про що може йти мова, коли затискають спортсменів, які здобували світові та олімпійські нагороди. Про які позитивні результати можна говорити у такій ситуації, яка склалася. Наприклад, Андрія Квятковського взяли на Олімпійські ігри в Лондон, де він відборовся рівно одну сутичку. Андрій поїхав і всі знали, що у Лондон він їде рівно на одну сутичку. Усі фахівці знали про це, навіть ті, хто голосував проти мене у тому випадку. І тренери, які підтримали тоді Савлохова, коли він на них надавив. Про це всі знали і говорили мені в обличчя… Ось вам і справедливість. А де вище керівництво, яке б мало все це проконтролювати. Чому, навіть після Олімпіади не розібралися у цій ситуації? Не проаналізували його виступ?!
-У такій напруженій ситуації між тобою і головним тренером збірної України чи плануєш поборотися за право виступу на наступних Олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро, через чотири роки? Адже зараз ти перебуваєш у хорошій формі… -Савлохов не зможе мені щось зробити якщо буду вигравати відбіркові турніри. Щоправда, палиці у колеса, звісно, вставлятиме, створюючи всілякі перепони. З іншого боку задаюся питанням: «Якщо вищому керівництву не потрібні медалі, то чи це мені потрібно?!» Я віковий спортсмен і вже пройшов багато змагань і багато чого бачив. Думаю, що буду боротися за право поїхати в Ріо-де-Жанейро, бо вільна боротьба – це моє, це моя стихія. Тому мені б дуже хотілося поїхати та вдало виступити на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро. Це мій типаж, який впродовж багатьох років я створив сам собі. Розумієте, в спортсмена треба вірити, а не лише говорити та шукати в нього недоліків, якщо цей спортсмен справді сильний і справді є професіоналом. Адже немає таких спортсменів, у яких немає недоліків. Тут справа в іншому, в – довірі. Якщо у спортсмена не вірить головний тренер, а 20 тренерів підлабузнюють йому в цьому, тоді у такого спортсмена й справді нічого не буде вдаватися. У кожного спортсмена є підйоми і є спади. У збірній команді повинна бути здорова атмосфера, а її немає.
Розмовляв Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ’ЯК
